Вже зовсім скоро у всіх великих та малих торгових центрах почнеться “валентинівська” лихорадка. Сердечка, червонощокі амурчики, голубки та червоні троянди заполонять розум всім від малого до старого. Всі ринуться на пошуки подарунків своїм “половинкам”.

Здавалося б, хто ж не чув про “День Св. Валентина”, одне з небагатьох європейських свят, що так полюбилося всім нам. Таємничий флер свята з ніжних зізнань в коханні починає запаморочувати голови романтиків, огортати вітрини магазинів оздобами та наповнювати повітря шоколадно-ванільними нотками.

Історія цього свята відома нам всім ще зі школи. Оповита драматизмом та таємничістю, невинна та романтична історія про священника, що надавав ніжного та неповторного  сенсу коханню. Для тих, хто все ж не в курсі, короткий переказ легенди. Римський імператор Клавдій II, що правив в ІІІ столітті н.е. був затятим противником одруження воїнів. На його думку, це заважало легіонерам завойовувати країни. Тому імператор видав указ, який забороняв одружуватися легіонерам його війська. Священик Валентин, всупереч указу, все- таки продовжував таємно вінчати закоханих. За це він був кинутий у в’язницю, після чого його засудили до смертної кари. Юна дочка тюремника, побачивши священика і дізнавшись його історію, полюбила його. Валентин відповів їй взаємністю. Але так, як бачитися не було можливості, закохані спілкувалися за допомогою листування. 14 лютого 269 року, в день страти, священик послав своїй коханій останню любовну записку з підписом “від Валентина”. Св. Валентина почали вважати покровителем кохання та день його смерті почали вважати днем кохання. Проте, історики й релігієзнавці ставлять під сумнів достовірність цих подій. Однак, про це пізніше.

Для початку трішки потішу справжніх романтиків та фанів свята, розповім кілька цікавих фактів про ”день всіх закоханих”.

Всім відомо, що символом дня закоханих є червоні троянди. Проте, не всі знають, що коріння цієї традиції лежить в античному язичництві. За легендою, богиня Афродіта поспішаючи до коханого, стала на кущ білих троянд, поранила ногу та її божественна кров пофарбувала їх в червоний колір. Саме з того часу червоні троянди уособлюють кохання та пристрасть.

Ще одним символом цього дня є серце. Цей язичницький символ був уособленням жіночого начала та плодючості. Цікавим є те, що символ набрав сучасного значення, власне “серця” як органу людського тіла, завдяки  Церкві.  Та й пофарбувала “сердечко” в червоний колів саме Церква.

У деяких країнах, саме в цей день жінка може запропонувати коханому одружитися з нею. Якщо ж він не готовий до такого кроку, то повинен подякувати за надану честь і подарувати жінці шовкову сукню, а собі шовковий шнурівок з нанизаним на нього серцем.

У деяких країнах незаміжнім дівчатам кохані дарують одяг: якщо ж дівчина прийняла подарунок, це значить, що  вона згодна вийти заміж за нього.

У Франції в День Св. Валентина прийнято дарувати коштовності, а букети добирають дуже ретельно, згідно із “мовою квітів”.

У Фінляндії 14 лютого зветься Днем любові. Фіни в цей день дарують сувеніри у формі серця не лише своїм коханим, а й матерям, оскільки жіночого дня, подібного до 8 березня, у цій країні немає.

Серйозні німці вважають Св. Валентина, насамперед, покровителем божевільних (не спроста ж це, адже, любов офіційно визнали хворобою) і проводять в цей день спеціальні Богослужіння. Вони прикрашають цього дня психіатричні лікарні яскраво-червоними стрічками. Отже, якщо 14 лютого в Німеччині ви наткнетеся на будівлю, щедро прикрашену стрічками і повітряними кулями, можете не сумніватися – перед вами психіатрична лікарня.

Поляки вважають, що краще цього дня відвідувати Познанськую метрополію, де за повір’ям, покояться мощі Св. Валентина, а над головним престолом знаходиться його чудотворна ікона. Вони вірять, що паломництво до неї допомагає в любовних справах.

Перші ”валентинки” з’явилися у Франції в ХV столітті. Їх писав, борючись із нудьгою, своїй дружині молодий герцог Шарль Орлеанський, ув’язнений в лондонському Тауері. “Я вже згорів від любові, моя найсолодша Валентино”, – писав чоловік своїй коханій та підписував “Твій Валентин”. Збереглося близько 60 невеличких віршів його авторства, які зберігаються зараз а одному з британських музеїв.

І ось ми дійшли до меркантильної вигоди дня всіх закоханих, оскільки, все це карамельно-ванільно-шоколадне божевілля зводиться до одного – витрати коштів.

На початку ХІХ ст. “валентинки” виглядали досить громіздко і робились власноруч. Виготовлення такої “валентинки”  обходилось досить дорого, тому в 1840 році 19-річна донька книговидавця Естер Хауленд, переконала батька спробувати зробити макет “валентинки” відносно невеликого розміру, щоб згодом поставити її на масове виробництво. Не без зусиль вдалось дівчині переконати ще й брата пропонувати відвідувачам таку диковинку. На диво, результат перевершив усі сподівання. Дуже швидко такі листівки набули популярності і щорічний прибуток від їх продажу сягав $100 000.

А ще в США на початку минулого століття в день Св. Валентина стали посилати марципани своїм нареченим. Але марципан містив цукор, який тоді коштував дуже дорого. Відомо, що розмаху ця традиція набрала після того, як в 1800 р. почали широко використовувати цукровий буряк. Американці налагодили на своєму континенті виробництво карамелі і стали виготовляти спеціальні цукерки із вітальними словами, що були написані на них, а потім їх укладали в картонні коробочки у формі серця, що користувалося величезним успіхом. Карамельки робили червоно-білими. Червоний колір означав пристрасть, а білий – чистоту любові.

А зараз радість для скептиків, далі я розповідатиму вже зовсім протилежну історію свята. Що ж, почнемо з того, що в історії християнства найбільш відомі три Св. Валентина. А саме: Валентин Доростольський (7 травня), Валентин єпископ Італійський (12 серпня), та  Валентин пресвітер Римлянин (19 липня). Жодної інформації про 14 лютого немає. То що ж це за свято? Де ж його коріння? Уже спішу повідомити….

І так….колись давно в Римській імперії проходили щорічні святкування на честь богині Юнони, що була покровителькою закоханих пар в римській міфології, та Лаприкуса – бога достатку і землеробства, захисника урожаїв, могутнього мисливця, особливо на вовків. Це був  фестиваль статевої вседозволеності.  Відзначалось це свято в середині лютого, коли птахи починали шукати собі пару.

А ще раніше цей місяць був присвячений богині любовної лихоманки, жінок і одруження Juno Februata. Під час фестивалів на її честь, які святкувалися всюди у Римі, був звичай класти у коробку  маленькі клаптики папірусу, на кожному з яких було написане ім’я молодої дівчини. Хлопці ж із закритими очима витягали клаптик, і саме так утворювалися пари на рік. Ця традиція спостерігалася в Римській імперії протягом багатьох віків, сягнувши аж четвертого століття після Христа.

Отож, коли 325 року, імператор Константин Великий проголосив християнство офіційною релігією держави, потрібно було викорінити різнома­нітні язичницькі святкування. Але, як відомо, будь-яку добре вкорінену в народі традицію неможливо просто так знищити. Єдиним виходом було призначити на цей день якесь інше, але вже християнське свято. І Папа Геласій І перейменував фестиваль Juno Februata на свято очищення Діви Марії. Згодом, при переході з юліанського календаря на григоріанський, дата святкування була перенесена з 14 на 2 лютого. Зараз це свято  знане у нас як Стрітення Господнє. Однак це майже нічого не змінило. Тоді в 496 році Папа Геласій І переніс це язичницьке свято з 15 лютого на 14 і спробував ввести інші звичаї святкування, спробувавши трохи його ”християнізувати”. Тепер, замість імен дівчат, писали імена святих, а потім витягували їх як хлопці, так і дівчата. Після цього кожен мав обов’язок цілий рік наслідувати життя того святого, якого він витягнув.

Очевидно, що  свято, яке святкувалося протягом століть, дуже глибоко пустило свої корені, та не так уже й легко було знищити його. Чоловіки й надалі надсилали жінкам чи дівчатам, які їм сподобалися, написані від руки короткі романтичні повідомлення, й підписували їх ім’ям Св. Валентина, смерть котрого збіглася з цим днем зовсім випадково.

Св. Валентин був канонізований церквою, як мученик, що прийняв Христа. В 496 році Папа Геласій І оголосив 14 лютого днем пам’яті  Св. Валентина. Проте, у 1969 році, в результаті реформи богослужіння, Св. Валентин разом з іншими римськими святими, був вилучений з літургійного календаря католицької церкви як такий, відомості про життя котрого були суперечливими та недостовірними. Однак, слід зауважити, що і до 1969 року церква не схвалювала та не підтримувала традицій святкування дня кохання.

Правдивим фактом з відомої всім нам історії про захисника кохання є лише час життя та пресвітерський сан Св. Валентина. Правдою є  й те, що він постраждав за віру в час  правління імператора Клавдія ІІ. Однак, про життя Валентина, окрім його мученицької смерті, майже нічого не відомо. Та й романтичний переказ про  вінчання римських солдатів, всупереч наказу імператора, не більш ніж красива легенда. У час життя Св. Валентина, Церквою визнавався законним лиш шлюб, укладений за громадянським законом і скріплений християнами через спільне причастя та оголошення перед громадою. В якості окремого чину, вінчання стало звершуватися на багато століть пізніше, а саме в Х ст.

Щиро надіюсь, що романтики не надто сильно розчарувалися. Щоб заспокоїти вас, скажу що є справжні покровителі кохання та сімейного життя, це Святі Адріан та Наталія у католицькій Церкві, та Святі Петро і Февронія Муромські в православ’ї (ті, хто ще в пошуку, попросіть про допомогу саме цих святих). Нам слід пам’ятати про своїх коханих не тільки раз у році, бо для тих, які справді кохають одне одного, не потрібен особливий день, щоб кохати. Така нагода є кожного дня. Робіть маленькі сюрпризи, говоріть слова кохання, любіть, посміхайтесь та даруйте поцілунки один одному щодня.